Діагностика хвороби Жильбера: Генетичний ризик розвитку хвороби Жильбера + Печінкові проби

Генетичний ризик розвитку синдрому Жильбера методом ПЛР (UGT1A1) – це молекулярно-генетичне дослідження, спрямоване на виявлення мутацій у гені UGT1A1, які відповідають за розвиток синдрому Жильбера. Тест проводиться методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), що дозволяє визначити наявність специфічних генетичних варіантів.

Синдром Жильбера – це доброякісний спадковий стан, який характеризується періодичним підвищенням рівня непрямого білірубіну в крові через знижену активність ферменту уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази (UGT1A1). Цей фермент відповідає за зв’язування (кон’югацію) білірубіну, що є необхідним етапом для його виведення з організму.

Матеріалом для дослідження служить венозна кров пацієнта, з якої виділяється ДНК для подальшого аналізу. Дослідження дозволяє визначити кількість ТА-повторів у промоторній ділянці гена UGT1A1, що є ключовим для діагностики схильності до синдрому Жильбера.

Печінкові проби – це комплексне біохімічне дослідження, спрямоване на оцінку функціонального стану печінки та жовчовивідних шляхів. Тест включає визначення рівнів ферментів печінки та показників обміну білірубіну, що дозволяє оцінити цілісність гепатоцитів, синтетичну функцію печінки та стан жовчовивідних шляхів.

Дослідження включає наступні показники:

• Білірубін загальний – пігмент, що утворюється при розпаді гемоглобіну
• Білірубін прямий (зв’язаний) – фракція білірубіну, що зв’язана з глюкуроновою кислотою
• Білірубін непрямий (вільний) – фракція білірубіну, що не зв’язана з глюкуроновою кислотою
• АлАТ (аланінамінотрансфераза) – фермент, що міститься переважно в клітинах печінки
• АсАТ (аспартатамінотрансфераза) – фермент, що міститься в клітинах печінки, серця та м’язів
• ГГТ (гамма-глутамілтрансфераза) – фермент, що міститься в мембранах клітин печінки та жовчних шляхів
• ЛФ (лужна фосфатаза) – фермент, що міститься в клітинах печінки, кісток та плаценти
• Коефіцієнт Де Рітіса – співвідношення АсАТ/АлАТ

Матеріалом для дослідження служить венозна кров, яку рекомендується здавати вранці натщесерце.

Клінічне значення тесту

Генетичне дослідження на синдром Жильбера має важливе клінічне значення:

• Дозволяє підтвердити діагноз у пацієнтів з клінічними проявами синдрому Жильбера
• Допомагає диференціювати синдром Жильбера від інших форм гіпербілірубінемії
• Визначає генетичну схильність до розвитку захворювання у безсимптомних носіїв мутації
• Сприяє правильному вибору тактики спостереження та рекомендацій щодо способу життя
• Дає можливість проведення сімейного генетичного консультування

Печінкові проби мають важливе клінічне значення для діагностики та моніторингу різних захворювань печінки:

• Дозволяють виявити пошкодження клітин печінки (підвищення АлАТ, АсАТ)
• Допомагають діагностувати холестаз – порушення відтоку жовчі (підвищення ГГТ, ЛФ, прямого білірубіну)
• Сприяють диференційній діагностиці жовтяниць різного походження
• Дають можливість оцінити тяжкість ураження печінки
• Дозволяють моніторити ефективність лікування захворювань печінки
• Допомагають виявити токсичний вплив лікарських препаратів на печінку
• Використовуються для скринінгу безсимптомних захворювань печінки

Коефіцієнт Де Рітіса (АсАТ/АлАТ) має особливе значення для диференційної діагностики: при вірусних гепатитах він зазвичай менше 1, при алкогольному ураженні печінки – більше 2.

Показання для проведення тесту

Основними показаннями для проведення генетичного дослідження на синдром Жильбера є:

• Періодичне підвищення рівня непрямого білірубіну в крові без інших ознак захворювань печінки
• Епізодична жовтяниця, що виникає на фоні стресу, фізичного навантаження, голодування або інфекційних захворювань
• Наявність симптомів, характерних для синдрому Жильбера (втомлюваність, дискомфорт у правому підребер’ї)
• Сімейний анамнез синдрому Жильбера
• Диференційна діагностика різних форм гіпербілірубінемії
• Необхідність прогнозування ризику побічних реакцій на деякі лікарські препарати, що метаболізуються за участю UGT1A1

Інтерпретація результатів

Результати генетичного дослідження на синдром Жильбера інтерпретуються наступним чином:

• Нормальний генотип (ТА6/ТА6) – не виявлено генетичного ризику розвитку синдрому Жильбера. Активність ферменту UGT1A1 знаходиться в межах норми.
• Гетерозиготний генотип (ТА6/ТА7) – виявлено помірний генетичний ризик розвитку синдрому Жильбера. Активність ферменту UGT1A1 знижена приблизно на 30%.
• Гомозиготний генотип (ТА7/ТА7) – виявлено високий генетичний ризик розвитку синдрому Жильбера. Активність ферменту UGT1A1 знижена на 70-80%, що є основною причиною розвитку синдрому Жильбера.

Важливо зазначити, що наявність генетичної мутації не завжди призводить до клінічних проявів синдрому Жильбера. Для розвитку захворювання необхідна взаємодія генетичних та зовнішніх факторів.

Інтерпретація результатів печінкових проб повинна проводитися з урахуванням клінічної картини:

Лікарі яких спеціальностей призначають цей тест найбільш часто

• Гастроентерологи
• Гепатологи
• Інфекціоністи
• Терапевти та сімейні лікарі
• Хірурги
• Онкологи
• Ендокринологи