Сиролімус (рапаміцин) (Німеччина)
| Матеріал для аналізу | кров ЕДТА |
|---|---|
| Термін виконання | 14 робочих днів |
Визначення концентрації сиролімусу (рапаміцину) у цільній крові — це спеціалізований лабораторний тест для контролю терапії цим потужним імуносупресивним препаратом з групи інгібіторів mTOR (mechanistic target of rapamycin).
Клінічне значення тесту
Сиролімус — це макролідний імуносупресант, який селективно інгібує активацію T-лімфоцитів шляхом зв’язування з внутрішньоклітинним білком FKBP-12 та блокування сигнального шляху mTOR. На відміну від інгібіторів кальциневрину, сиролімус не має нефротоксичної дії, що робить його привабливою альтернативою для пацієнтів з порушенням функції нирок.
Препарат широко застосовується для профілактики відторгнення трансплантатів нирок, печінки і серця, а також при лікуванні деяких рідкісних захворювань, включаючи лімфангіолейоміоматоз та туберозний склероз.
Терапевтичний моніторинг сиролімусу критично важливий через:
- вузьке терапевтичне вікно між ефективністю та токсичністю
- значну міжіндивідуальну варіабельність фармакокінетики
- ризик розвитку серйозних побічних ефектів (мієлосупресія, гіперліпідемія, порушення загоєння ран)
- необхідність досягнення адекватної імуносупресії для попередження відторгнення
Інтерпретація результатів
Терапевтичний діапазон сиролімусу у цільній крові залежить від типу трансплантації та періоду після операції
Інтерпретація результатів:
- Рівень нижче терапевтичного діапазону: ризик відторгнення трансплантата або неефективності лікування, необхідність підвищення дози
- Рівень у межах діапазону: оптимальна імуносупресія, мінімальний ризик побічних ефектів
- Рівень вище діапазону: підвищений ризик токсичності (мієлосупресія, гіперліпідемія, порушення загоєння ран, інфекції)
Фактори, що впливають на концентрацію:
- Супутня терапія — взаємодія з препаратами, що впливають на CYP3A4 та P-глікопротеїн
- Функція печінки — основний шлях метаболізму
- Генетичні поліморфізми ферментів метаболізму
- Харчування — прийом з їжею може змінювати всмоктування
Інтерпретація результатів має враховувати час від трансплантації, функцію печінки та нирок, супутню терапію, клінічний стан пацієнта та наявність ознак відторгнення або токсичності.
- Моніторинг терапії після трансплантації нирок, печінки, серця
- Профілактика та лікування реакції відторгнення трансплантата
- Лікування лімфангіолейоміоматозу
- Терапія туберозного склерозу
- Корекція дози при зміні супутньої терапії або стану пацієнта
- Виявлення ознак токсичності або недостатньої імуносупресії
- Контроль при порушенні функції печінки
- Моніторинг при переході з інших імуносупресантів
- Оцінка комплаєнсу пацієнта (дотримання режиму прийому)
Увага! При замовленні дослідження може нараховуватись вартість процедури забору відповідного біоматеріалу.







